ТЕМА:   

                        У СЯЙВІ МІСЯЦЯ Я БАЧУ ДОЛЮ

( за творчістю Л.Бетховена, А. Куїнджі, К.Дебюссі)

МЕТА:

навчальна: узагальнити та закріпити вивчений матеріал, відкрити учням безмежний всесвіт духовних надбань людства; прищепити потребу в постійному спілкуванні з найвищими досягненнями людського генія – музикою та  мистецтвом живопису;

розвивальна: вміння глибоко аналізувати та характеризувати особливості музичного образу в його інтонаційному становленні й розвитку як відображення почуттів людини, удосконалювати навички втілення емоційно-образного змісту музичного твору в процесі його виконання; розвивати інтерес до  надбань художників  та активізувати асоціативні і творчі здібності учнів, здатність логічно мислити, аналізувати і аргументувати власні висловлювання;

виховна:   виховання  в учнів полікультурної особистості, розвиток художнього смаку  

МЕТОДИЧНА МЕТА: організація вивчення нового матеріалу за допомогою інформаційно – комунікаційних технологій.

ТИП УРОКУ:  узагальнення і систематизація вивченого матеріалу.

ВИД УРОКУ:  урок – подорож

ОСНАЩЕННЯ:

зоровий ряд: репродукції  живописних творів А.І.Куїнджі, портрети Л.Бетховена, А.Куїнджі, К. Дебюссі, Д.Гвіччарді, Соні Мекк, відеоряд «Місячне світло»;  схема «Сенкан» ;

музичний ряд: відеоролик «Місячна соната» Л.Бетховена, відеоролик «Місячне світло» К.Дебюссі, фонозапис  «Ніч яка місячна»

ОБЛАДНАННЯ: ТЗН

 І. Організаційна частина

ІІ. Мотивація та створення емоційно – чуттєвого досвід

  Сьогоднішній урок у нас особливий, бо він дає нам чудову, унікальну  можливість здійснити мандрівку у вічний  світ мистецтва та природи. Оскільки це урок незвичайний, то  епіграф  його буде не один , а декілька.

1.     Пісня «Ніч яка місячна» М.Старицького

2.     Вислів О.Довженка «Щасливий той, хто бачить сяйво місяця навіть у буденній калюжі»

3.     Картина «Місячна ніч»

      (учні записують вислів О.Довженка в зошит та прослуховують пісню «Ніч яка місячна»

        У нас сьогодні урок незвичайний , урок – подорож, тому на потяг «Місячний експрес» можна буде потрапити тому, хто знатиме пароль.

Інтерактивна гра «Пароль»

Пропоную вашій увазі вірш, який написала Тетяна Валеріївна.

Що особливого ви помітили у побудові цього вірша?

Назвіть головного героя поезії?

Як би ви назвали цей вірш?

Вірш називається «Ода Місяцю»

      Ви чудово впоралися з цим завданням, а отже  дізналися пароль і можете відправлятися у подорож. Але погляньте на небо. Воно вкрите темними , непривітними хмарами. Подорожувати куди приємніше  , коли небо чисте і привітне. Тож ваші правильні  відповіді допоможуть розігнати ці хмари і побачити  місяць – одне  з найромантичніших і найкрасивіших світил.

ІІІ. Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу

Отже тема уроку :   У сяйві місяця я бачу долю…

Потяг відправляється, кожна з зупинок допоможе відповісти на проблемне питання:

«Як  впливає природа, в даному випадку місячне світло,на характер та настрій людини?»

І зупинка – «Музичний кіоск»

            Впевнена,  важко знайти людину, яка б не любила музики, Зрештою,спробуйте уявити собі, що з нашого життя назовсім зникла музика. Чи змогли б  ми жити у гнітючій тиші і як би збідніло наше життя? Але музику, особливо класику, треба вміти слухати, точніше, набратися терпіння і навчитися її розуміти. Тому , щоб краще відчути звуки мелодії, музичні образи, треба вникнути в життя самого композитора. Тоді значно зрозумілішою стане мелодія, якщо буде відомо коли і за яких умов була вона створена. Тож і ви по іншому будете слухати  «Місячну сонату» Людвіга Бетховена, коли дізнаєтесь про життя композитора та про історію створення його твору.

·        Повідомлення про Л.Бетховена ( ролик)

·        Історія створення  «Місячної сонати»

·        Мелодія «Місячна соната»( з картинками)

·        «Мікрофон».Які емоції викликала у вас прослухана музика? (Скорбота, сумніви, ревнощі, приреченість Як ви думаєте, що хотів розповісти композитор своїй коханій, посилаючи їй такий звуковий лист? (Лише той, хто кохає, відчуває біль від зради

·        Як ви вважаєте, чи кожен зміг би вчинити так, як зробив Л. Бетховен? (Людина ніколи не заподіє іншому біль, якщо дійсно любить).

·        Скажіть, в яку пору доби буде найяскравіше звучати мелодія?

·        На які умовні частини можна поділити «Місячну сонату»

·        «Місячна» соната – 14-та в низці фортепіанних сонат Бетховена (усього 32). Соната складається з трьох частин: трьох частин: Адажіо, Алегро і Фіналу.

·        І. Adagio sostenuto. Першу частину сонати Бетховен починає повільною, досить скорботною музикою.

·        ІІ. Allegretto.  Друга частина виконується помірно швидким темпом.

·        ІІІ. Presto agitato. У фіналі темп дуже швидкий. Музика звучить пристрасно, збуджено і схвильовано.

І частина – світла і сумна посмішка, якої ми не бачили

ІІ частина – смуток, якого ми не знали

ІІІ частина – бурхливе бажання вирватися з ланцюгів страждання і суму

Своїми відповідями ви відігнали хмару. Мандруємо далі

ІІ зупинка «Скарбниця живопису»

ІІІ зупинка – Вернісаж

До образу місячного світла зверталися  дуже часто художники Ван Гог, Айвазовський. Але ми зупинимось на художній спадщині Архипа Куїнджіі. Є митці з непростою долею. Начеб і талантом їх Бог не обділив, і шедеври справжні створили, а імена їхні на довгі роки залишаються десь на задвірках мистецтва. До таких художників належить і Архип Іванович Куїнджі.  Усе в житті Архипа Куїнджі – загадка, і саме життя його - загадка. Він не залишив нам ніяких спогадів, листів, записок, дітей у нього теж не було, щоб надолужити цю прогалину. Ми сьогодні черпаємо відомості про його життя здебільшого з одного джерела – спогадів і окремих висловів його сучасників. Ніхто з художників на землі Руській, окрім хіба що Карла Брюллова, при житті не зазнав такої гучної слави, як він, ніхто не вмів так вдало і безпомилково віднаходити співзвучне співвідношення фарб. Такими його  - шедеврами як «Українська ніч», «Місячна ніч на Дніпрі», «Степ» чи «Березовий гай» милується не одне покоління

·        Біографія Архипа Куїнджі

·        Відеоролик «У світ мистецтва»

·        Історія написання картини «Місячна ніч на Дніпрі»

4 – «Скарбниця»

Погодьтеся , що характер музики, живопису, поезії та природи взаємопов’язаний , бо він передає почуття бентежні і тривожні, ніжні та романтичні, таємничі та вражаюче красиві. Уявіть, що ви художники. Перед вами мольберт та фарби. До мелодії, яка зараз прозвучить, намалюйте картину.

·        Відеоряд та мелодія «Місячне сяйво»

·        Після виконання завдання перевіримо, чи правильно ви поєднали кольори з мелодією.

·        Який настрій навіює вам мелодія?

(ніжна, сумна, загадкова, )

·        Який колір переважає в ваших картинах?

( синій, голубий, рожевий)

Отже, ви правильно впоралися з цим завданням. Дійсно , мелодія сповнена туги, ніжності та нерозділеного кохання. Це фортепіанна п'єса Клода  Дебюссі «Місячне сяйво». Клод Дебюссі взагалі любив світло сріблястої супутниці Землі. Йому краще складалося в місячні ночі. Може, тому що в юності місячної ночі він закохався у дочку російської мільйонерки і меценатки Надії Філаретівни фон Мекк – чарівну красуню Сонечку ?..

·        Біографія Клода Дебюссі

·        Клод Дебюссі та Надія Мекк

·        Золотоволосе кохання Клода Дебюссі

ІV. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Зупинка 4 – «Кінцева»

·        Презентація створених картин (аргументація)

·        «Мікрофон щирості»:

чому «Місячна соната» Бетховена, картина Архипа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»,  фортепіанна п’єса Клода Дебюссі «Місячне світло» вже не одне століття користується популярністю? (Зміст відповідає духовному світу наших сучасників. У будь-яку епоху такі переживання й шукання, як внутрішня боротьба доброго і злого, надія і відчай, хвилюють людей. Саме тому ми знов і знов переживаємо те, що є, на перший погляд, особистою драмою митців минулих епох)

·        «Інтерв’ю»:

·             Що нового дізналися на уроці?

*       Що сподобалося чи вразило вас ?

V.  Підсумок уроку

Скласти «Сенкан»      Музика    Живопис

VІ. Домашнє завдання

Додаток№1

Історія написання «Місячної сонати»

Усі твори Бетховена пов’язані з біографією, але жоден з них не має такого автобіографічного характеру, як «Місячна» соната. Вперше вона виконана у 1802 році. Ця соната – підсумок значного етапу життя. Назва сонати «Місячна» належить не Бетховену. Так її вже по смерті композитора у 1832 році охрестив німецький поет Людвіг Рельштаб. Йому здалося, що Бетховен звуками зобразив образ озера тихої місячної ночі, але жодних історичних доказів того, що Бетховен саме це мав на увазі немає.

Повна назва твору – “Sonata guasi una Fantasia” (Соната немовби фантазія). Написана вона у 1801 році і присвячена графині Джульєтті Гвіччарді.  Бетховену було всього 31 рік. Вже тоді він був популярним. Здавалося, композитор мав бути щасливим, але одна хвороба не давала йому спокою. День і ніч його турбував шум у вухах, він помічав ослаблення слуху. Лікарі не могли допомогти. Бетховен намагався приховувати глухоту від оточуючих, бо хвороба прирікала на повну самотність. Він був у відчаї. Бетховен зрозумів, що втрачає слух, а згодом став абсолютно глухим. Для людини, яка довірила звуку свої найглибші відчуття, це був найжорстокіший вирок. «Ось вже два роки, як я не беру участь в суспільному житті виключно тому, що я не можу сказати людям: я глухий», – писав Бетховен у 1801 році. Його відвідували думки про самогубство, але творча натура уберегла композитора від трагедії. Бетховен продовжував втрачати слух протягом подальших 19 років. Він зламав своє велике фортепіано Броудвуда, зроблене в Англії, довбаючи по клавішах в марній спробі почути свою музику.

Саме у цей час Людвіг зустрів кохання. Це була його учениця, юна графиня Джульєтта Гвіччарді, дочка графа Гвіччарді, який отримав призначення у Відень надвірним радником при Богемскій канцелярії наприкінці 1800 року. З 1801 року Бетховен дає їй уроки музики. Композитор був небайдужий до жіночої краси і ніколи не відмовлявся давати уроки молодим чарівним дівчатам. Не відмовився він і цього разу.

Грошей за заняття не брав. А Джульєтта дарила йому сорочки – під тим приводом, що вона їх власноруч для нього вишивала. Під час уроків композитор нерідко гарячився через недбайливість своєї ясновельможної учениці і навіть кидав ноти на підлогу, але швидко піддався її чарівності.

Захоплення, мабуть, дійсно було взаємним. Композитор імпонував Джульєтті своїм ім'ям і навіть своїми дивностями. До того ж, як згадували сучасники Бетховена, його особа чарівно діяла на оточуючих. Не дивлячись на те, що віспа спотворила і без того непривабливе обличчя Людвіга, враження від його зовнішності швидко зникало завдяки прекрасним променистим очам і привабливій усмішці. Виняткова щирість і справжня доброта врівноважували багато недоліків його несамовитого, пристрасного характеру.

Бетховен був переконаний, що Джульєтта відчуває щодо нього найніжніші почуття. Він хотів одружитися, плекаючи надію, що щасливе кохання допоможе йому побороти страшну недугу. Але слух не повертався. Одружитися композитор так і не зміг. Перепоною  стали глухота Бетховена, його бідність та аристократичне походження Джульєтти. Тільки музика могла повернути йому віру в себе. І він подолав безнадію, написавши сонату, в якій життя та творчість злилися воєдино.

Рядки його знаменитого листа «безсмертної коханої». Можливо, вона була мрією Бетховена і таку жінку на своєму шляху він не зустрів? Послухайте, з якою пристрастю написані ці рядки.

Лист “До Безсмертної коханої”

"Мій ангел, моє все, моє я...

Чому глибока печаль там, де панує необхідність?  Хіба  наша любов  може встояти тільки такою ціною – шляхом відмови від повноти? Невже не можеш змінити положення, за якого ти не цілком моя і я не цілком твій? Душа моя повна всім тим, що мені потрібно тобі сказати. Ах – бувають миті, коли я відчуваю, що мова безсила. Підбадьорся, залишайся моїм вірним, єдиним скарбом – всім для мене, як я для тебе... Я плачу при думці, що ти, ймовірно, не отримаєш перших вістей від мене раніше воскресіння. Я люблю тебе – як і ти любиш мене, тільки набагато сильніше... О боже! Що за життя! Без тебе! Так близько! Так далеко! Хіба це не дійсна небесна будівля нашої любові! І таке ж міцне – як небесна твердь!.. Будь покійна – люби – мене – сьогодні – вчора. Яка туга і сльози по тобі – тобі – тобі, моє життя, моє все... ".

        Невдовзі Джульєтта завдала Бетховену подвійного удару: одвернулася від нього і вийшла заміж за Роберта Гадленберга, бездарного композитора, зате графа. Приголомшений звісткою, Бетховен у пошуках самоти виїхав у маєток свого друга Марії  Ердеді. Не бажаючи нікого бачити, він три дні і три ночі блукав лісом, поки його не знайшли в лісових нетрях, зовсім обезсиленого від голоду. Він навіть не міг говорити... Жодної скарги не злетіло з його уст, не було потреби в словах. Усе було сказано музикою…

Хто знає, можливо, якби не було того нерозділеного кохання до графині, не зародилася б в душі композитора така музика.

Він завжди леліяв думку про справжню любов, про єдину жінку, серйозно думав про брак, але спроб одружуватися не робив. Літо 1801 року він провів в Угорщині в маєтку Брунсвіков – Коромпа. Там збереглася альтанка, в якій, за переказами, написана «Місячна» соната. Літо, проведене з Джульєттою, було щасливим часом для Бетховена. Але незабаром все змінилося. З'явився суперник – молодий красень граф Роберт Галленберг, що тільки уявляв себе композитором. Легковажна красуня не на жарт захопилася графом і його творами, щиро повіривши, що «талант» Галленберга не знаходить визнання через інтриги. На жаль, вона віддала перевагу графові не тільки як претенденту на її руку, але і як музиканту! За іншими джерелами, за графа її поспішили видати рідні, коли дізналися про стосунки з глухим композитором.

Пізніше Бетховен одержав лист. Він закінчувався жорстокими словами: «Я йду від генія, який вже переміг. Іду до генія, який ще бореться за визнання. Я хочу бути його ангелом-охоронцем». Це був жорстокий «подвійний удар» – як чоловікові і як музикантові. У 1803 році Джульєтта Гвіччарді вийшла заміж за Галленберга і виїхала в Італію.

 Отже, вся буря людських емоцій, які були в душі великого композитора, передано в сонаті. Одна з центральних ідей творчості Бетховена – здатність людини до подолання горя і злигоднів, незламність волі.

Початок твору – глибокі баси, безперервний рух тріолей на фоні басів, що поступово розростаються, піднімаються в регістрі й динаміці, ніби прагнуть розірвати пута скорботи. Це почуття безутішності. Що за цим стоїть? Сповідь страждальця, скорбота за втраченим коханням, біль розлуки із щасливими надіями чи прощання з ідеалом, яке не витримало випробування життям.

Слухаючи фінал, взагалі неможливо протистояти жагучому, потужному бетховенському темпераменту, його нестримного пориву. Дивує, як композитору вдалося створити враження стихійної могутності. Буря вибухає градом дрібних нот і спалахами блискавок (різкі акценти акордів). І як це часто буває у Бетховена, раптом – мовчання. Людина, доведена вкрай, вщухає, подих припиняється. Усе сказано, душа спустошена.

Ви відчули печаль, скорботу. Музика передає душевний стан Бетховена. Дійсно, це схоже на сповідь людини, яка страждає. Композитор покохав шістнадцятилітню Джульєтту Гвіччарді, але любов не принесла йому щастя, вона безмовна. Джульєта, вихована в аристократичній сім'ї, дивилася звисока на свого вчителя, нехай знаменитого, але незнатного походження. Вона завдала Бетховену подвійного удару – відкинула його любов і вийшла заміж за абсолютно бездарного вигадника музики, зате...графа.

Цьому трагічному коханню присвячує Бетховен свою сонату – не романтичну серенаду, а музичну сповідь, поставивши під її справжньою назвою «Соната на зразок фантазії» присвячення «Графині Джульєтті Гвіччарді». Він не проклинає і не засуджує Джульєтту. Він кохає і страждає. Але в той же час, як благородний, вихований чоловік, відступ

Додаток 2

Біографія Архипа Івановича Куїнджі

1.26 січня 1841 р. у Карасівці, передмісті Маріуполя народився Архип Куїнджі, художник. Його батько, Іван Христофорович, був шевцем на прізвище Єменджі, що татарською означає «трудова людина» (до речі, в родині говорили татарською). Це ж прізвище мав у метриці й Куїнджі. Коли малому було чотири роки, несподівано помер батько, за ним пішла й мати. Сиріт забрали брат і сестра батька. З цього часу Архип засвоїв, що він – чоловік і має захищати й допомагати слабкішим

Родичі домовилися, щоб Архип ходив на заняття до сусіда, який трохи знав грецьку граматику. Після такого "домашнього" навчання Архипа віддали до міської школи. Учився він поганенько, але малював постійно.

 У 10 років "курс наук" було закінчено і Архип перейшов на свій хліб. Працював він у Чабаненка – підрядчика з будівництва церкви. Хлопчик отримав книгу обліку та олівець для запису прийому цегли. З часом книга перетворилася на блокнот із малюнками, у яких прославився портрет церковного старости Бібелли.

 Від будівельника Куїнджі перейшов на роботу прислуги до хліботоргівця Аморетті. Кажуть, саме тут йому порадили відправитися в Феодосію до відомого Айвазовського. Куїнджі прибув до тихої Феодосії влітку 1855 року. Його вразило море, екзотична краса землі. Айвазовського на той час у Феодосії не було. Учень і копіїст Айвазовського Адольф Фесслер зайнявся Архипом. Розмістив його у дворі під навісом, показав майстерню маестро. Упродовж чотирьох місяців Куїнджі довелося терти фарби, фарбувати паркан і під наглядом Фесслера копіювати картини Айвазовського. До серйозних занять не дійшло, тому Архип повернувся додому. У Маріуполі Куїнджі поступив  ретушером до місцевого фотографу. Незабаром він переїхав в Одесу, де теж працював ретушером у фотографії. Коли ж відкладені капітали дозволили, Куїнджі переїхав у Петербург. Він мріяв про вступ до Академії мистецтв, склав усний іспит і став "вільно приходящим" студентом. За цей час він заприятелював із учнями Академії: І. Рєпіним, В. Васнецовим, К. Савицьким. Нарешті у 27 років Куїнджі отримує звання вільного художника за один із кримських пейзажів. Він узяв собі прізвище "Куїнджі" — це данина сімейному переказу, за яким дід художника був ювеліром. Згодом Архип Куїнджі став дійсним ювеліром живопису.

Якось Архип Куїнджі зустрів свого земляка купця Елевфера Шаповалова-Кетчерджі. Пригадали, як юний маріуполець намалював портрет купця – і неочікувано Архип отримав замовлення зобразити Віру, дочку земляка. Робота 33-річного художника увінчалася вінчанням із Вірою Шаповаловою.

 Слава прийшла до художника у 1876 р. після демонстрації новаторського полотна "Українська ніч". 1878 р. картини Куїнджі мали теплий прийом на Всесвітній виставці в Парижі. Сенсацією в Петербурзі стала виставка однієї картини ("Місячна ніч на Дніпрі"). На дві години щонеділі художник відкривав бажаючим двері своєї майстерні, а петербурзька публіка займала чергу ще в суботу.

 Викладач у Петербурзькій Академії Мистецтв, професор, дійсний член Академії, керівник художньої майстерні. Незалежний і самостійний, Куїнджі був багатим на ворогів, бо був прямим і різким. Надзвичайно добрий Архип Іванович завжди прагнув допомогти кожному морально та матеріально.

 У 1897 р., коли Куїнджі підтримав студентські виступи, він був засуджений на два дні домашнього арешту та звільнений від викладання. З цього часу А Куїнджі продовжив заняття з учнями приватним чином і навіть влаштовував їм стажування за кордоном (за власний кошт). Коли студенти задумали створити Товариство імені А.І.Куїнджі, художник передав у його власність усі свої картини та гроші (понад півмільйона крб.), а також землі в Криму, що належали йому.

Потужний Куїнджі був не тільки великим художником, але також був великим Учителем життя. Справжньою радістю Куїнджі була допомога бідним така, щоб вони не знали, звідки прийшло це благодіяння. Рівно опівдні він сходив на дах свого будинку, і, як тільки гриміла полуденна гармата на фортеці, тисячі птахів збиралися навколо нього. Він годував їх із своїх рук, цих незліченних друзів своїх: голубів, горобців, ворон, галок, ластівок. Здавалося, всі птахи столиці злетілися до нього і покривали його плечі, руки і голову. Він говорив Реріху: "Підійди ближче, я скажу їм, щоб вони не боялися тебе". Незабутнім було видовище цього сивого і усміхненого чоловіка, покритого пташинками...

 В останні 13 років життя Архип Іванович тяжко хворів, не виходив із петербурзької квартири в Біржевому провулку, 18. 24 липня 1910 р. від важкої серцевої хвороби 68-річний Архип Куїнджі помер. Біля нього були учні М. Реріх, К. Богаєвський, О. Рилов, яких він викликав. Після смерті художника його друзі та учні –

 К. Крижицький, В. Савинський, В. Зарубін, Л. Позен – заповіли поховати себе поряд із учителем.

 Дружині Куїнджі заповідав щорічну пенсію в розмірі 2500 рублів. Вона померла через десять років у Петрограді в 1920 році від голоду.

 2. Історія написання картини

Картина написана А.І. Куїнджі і була виставлена ​​єдиною картиною на виставці в 1880 році. Картина була єдиною на виставці і стала справжньою сенсацією. Сам художник говорив, що це головний твір всього його життя.

Куїнджі весь свій талант зосередив на передачі ілюзії реального світу, і пошуку композиції, яка передасть відчуття просторовості і світла. «Місячна ніч на Дніпрі» стала найпереконливішим твором, який передало ефект освітлення настільки реально. Місячне світло і сяйво світла від самої місяця художник передав настільки точно, що глядачі побачили картину, були вражені.

Гармонійність і спокій, простота образів на картині. Художник для роботи вибрав верхню точку зверху. Звідси у нього є можливість відобразити на полотні більшою мірою небо. Тут сяє місяць. Вона забарвлює хмари в холодне світло. Нижче видно як місячне світло коливається на водах Дніпра. Видно повільний плин ріки, її вигини і лінію берега.

Куїнджі називали художником світла. Таке звання він отримав за любов до точної передачі світла сонячного заходу, полуденних тіней і місячних ночей.

Водна гладь Дніпра, оксамитова нічна синява, висвітлюється місячним світлом. Завдяки такому висвітленню біліють українські хати. Незважаючи на темряву, на картині можна розрізнити численні предмети. Це хати, і дерева вкриті листям, і криві стебла татарника.  Все це покрито нічною темрявою. Небесна сфера зображена художником величною і нескінченною.

Створюючи картину, Куїнджі застосував один художній прийом. Теплий червонуватий відтінок землі він зіставив з холодно-сріблястими відтінками. Цим художник домігся ефекту глибини простору. Відчуття вібруючого світла вийшли завдяки використанню в роботі дрібних темних мазків в освітлених місцях.

Картина знаходиться в Державній Третьяковській галереї.

Справжній митець може відтворити у краєвиді будь-які ефекти світла. Коли

 А. Куїнджі дав на виставку свою картину «Місячна ніч на Дніпрі», деякі глядачі звинуватили художника в тому, що десь за полотном він заховав… ліхтар. Не могли збагнути, як це зроблено, що місяць світить, як справжній. І серед живописців були такі, котрі не вірили, що ефекти світла Куїнджі відтворює звичайними фарбами. Навіть дорікали йому, чого, мовляв, приховує від товаришів свій «секрет». А фарби таки були звичайні, жодних таємниць, крім таємниць майстерності, якими охоче ділився Куїнджі, не було. У місячному сяйві виблискує гладінь дніпрових вод, і вона не тільки нічим не підсвічена, а навіть темніша за білий папір. Заради того, щоб «місячна доріжка» сяяла на картині як у природі, художник відкинув безліч подробиць, гранично обмежив шкалу ,світлових і кольорових відтінків. Ніч Куїнджі «така місячна, зоряна, ясна» саме тому, що на березі нічого не видно: ні стежечки, ані пенька… Якби все це було, не пощастило б відтворити місячне світло, яке художник обрав «лейтмотивом» свого чудового «ноктюрна». Лише однієї подробиці вистачило художникові, щоб перенести глядача на Україну. На тлі сяючої річки – при першому погляді на картину впадає в око чіткий силует вітряка. 

Для підсилення ефекту світла майстер використав і кольори. Місячної ночі земля оповита холодним сріблястим, блакитно-зеленуватим світлом, що приглушує, нейтралізує всі теплі кольори. Предмети, яскраво-червоні вдень, під місяцем якісь блідо-фіолетові, рожеві- біліють. Куїнджі все навколо місячної доріжки не лише затемнює, а й робить темряву теплою, рудувато-брунатною. Вода світиться і тому, що вона найсвітліша від усього в картині, і тому, що вона найхолодніша, сріблясто-зеленувата. А все оточення – тепле, темнаве.

Ефект світла майстер підсилює також способом накладання фарб. Усе він малює порівняно тонким шаром фарб, який поглинає світло. І тільки иа місячну доріжку густо накладає білу фарбу, що інтенсивно відбиває промені. Щоб забарвити доріжку «місячним кольором», він не домішує до білила золотої фарби, а наносить її зверху найтоншим прозорим шаром. Білі промені, проходячи крізь нього, відбиваються, набуваючи бажаного зеленуватого відтінку. Якби художник просто домішав зелене до білого, колір був би мутним, а так віддзеркалене світло здається кришталево чистим, аж «дзвенить», ніби воно справжнє, місячне.

Досить глядачеві поглянути на картину «Місячна ніч на Дніпрі», як активізується його уява. В пам’яті зринають картини чаруючої літньої ночі, далекий обрій. Він немов чує, як цвірінькають коники, плескають дрімотливі хвилі, в срібних сітях яких заплуталася сяюча місячна таріль. І безліч-невимовно солодких почуттів ворухнеться в його душі.

 Просто з майстерні, ще до його виставки, «Місячна ніч на Дніпрі» за величезні гроші була куплено великим князем Костянтином Костянтиновичем. Картину було виставлено у Петербурзі. Це була перша  у Росії виставка однієї картини. Робота експонувалася в окремому залі Товариства заохочення художників на Великий Морський. Зал у своїй не висвітлювався, тільки картину падав яскравий електричний промінь. Зображення від цього ще більш "поглиблювалося", а місячне світло ставало просто-таки сліпучим. Виступ митця із персональною виставкою, ще й яка перебуває лише з однієї невеличкої картини, було подією незвичним. Причому картина ця трактувала не який-небудь незвичний історичний сюжет, а дуже скромний за величиною пейзаж. Але Куїнджі вмів перемагати. Успіх перевершив усі очікування й перетворився на справжню сенсацію.

Небесну сферу А.Куїнджі зображує величною і вічною, вражаючи глядачів міццю Всесвіту, її неосяжністю і урочистістю. Численні атрибути пейзажу - поглинені темрявою, колір їх розчинений бурим тоном. Яскраве сріблясте світло місяця відтінене глибиною синього кольору.  Висловлювалися навіть припущення якихось незвичайних фарб і навіть про дивні художні прийоми, що нібито використовував художник. Чутки про таємницю художнього методу А.Куїнджі, про секрет його фарб ходили ще за життя художника, дехто намагався звинуватити їх у фокусах, навіть у в зв'язку зі нечистої силою. Можливо, це було тому, що він зосередив свої зусилля на ілюзорної передачі реального ефекту висвітлення, на пошуках такої композиції картини, яка б якомога переконливіше висловлювала  відчуття широкої просторовості.

Вирішальну роль створенні враження грає незвичне колірне побудова полотна.

Додаток 3

 Біографія Клода  Дебюссі

                Клод Ашіль Дебюссі народився 22 серпня 1862 року в передмісті Парижа Сен-Жермен. Його батьки - дрібні буржуа - любили музику, але були далекі від справжнього професійного мистецтва. Випадкові музичні враження раннього дитинства мало сприяли художньому розвитку майбутнього композитора. Найяскравішими з них були рідкісні відвідування опери. Лише з дев'яти років Дебюссі почав навчатися грі на фортепіано. За наполяганням близькою їхній родині піаністки, розпізнавши неабиякі здібності Клода, батьки віддали його в 1873 році в Паризьку консерваторію.  Старанні заняття перших років приносили Дебюссі щорічні премії з сольфеджіо. У класах сольфеджіо та акомпанементу проявився його інтерес до нових гармонійним оборотами, різноманітним і складним ритмам.

 Дарування Дебюссі розвивалося надзвичайно швидко. Вже в студентські роки його гра відрізнялася внутрішньої змістовністю, емоційністю, рідкісним різноманітністю і багатством звукової палітри. Але своєрідність його виконавського стилю, позбавленого модного зовнішньої віртуозності і блиску, що не знайшло належного визнання ні у викладачів консерваторії, ні у однолітків. Вперше його талант був відзначений премією лише в 1877 році за виконання сонати Шумана.  . Лише композитор Е. Гіро, у якого Дебюссі займався композицією, по-справжньому перейнявся устремліннями свого учня і виявив їх схожість в художньо-естетичних поглядах і музичних смаках.

 Вже в перших вокальних творах Дебюссі, що відносяться до кінця 1870-х і початку 1880-х років , проявилася самобутність його таланту.  Ще до закінчення консерваторії Дебюссі здійснив свою першу закордонну подорож по Західній Європі на запрошення російської меценатки Н.Ф. фон Мекк, яка була протягом багатьох років близьким другом П.І.Чайковського. У 1881 році Дебюссі приїхав до Росії в якості піаніста для участі в домашніх концертах фон Мекк.  Ця перша поїздка до Росії (потім він побував там ще два рази - в 1882 і 1913 роках) пробудила величезний інтерес композитора до російської музики, який не слабшав до кінця його життя.

 Після трьох літніх сезонів його учениця Соня (п'ятнадцяти років) запаморочила йому голову. Він просив дозволу одружитися на ній у її матері - Надії Філаретівни Фролівській фон Мекк ... І його негайно ж, дуже дружньо, попросили покинути Відня, де вони в цей момент знаходилися.  Коли він повернувся в Париж, виявилося, що його серце і його талант дозріли для почуттів до мадам Ваньє, яка визначила собою тип "жінки його життя ": вона була старша за нього, музикантка і панувала в надзвичайно привабливому будинку.

 Він познайомився з нею і став їй акомпанувати на курсах співу мадам Моро-Сенті, на яких головою був Гуно. З 1883 року Дебюссі почав брати участь як композитор у конкурсах на отримання Великої Римської премії. У наступному ж році він був удостоєний її за кантату "Блудний син".

 Водночас період перебування Дебюссі в Італії ознаменувався гострим зіткненням його з офіційними художніми колами Франції. Звіти лауреатів перед академією представлялися у вигляді творів, які розглядалися в Парижі спеціальним журі. Відгуки на твори композитора - симфонічну оду "Зулейма", симфонічну сюїту "Весна" і кантату "Діва-обраниця" - виявили на цей раз непереборну прірву між новаторськими устремліннями Дебюссі і відсталістю, що панувала в найбільшому художньому салоні Франції. Дебюссі ясно висловив своє прагнення до новаторства в листі до одного з друзів в Париж: "Я не зможу замкнути свою музику в занадто конкретні рамки ... Я хочу працювати, щоб створити оригінальний твір, а не потрапляти весь час на той  ж шляху ... " після повернення з Італії до Парижа Дебюссі остаточно пориває з академією. До того часу почуття до мадам Ваньє значно охололо.

У 1905 році Дебюссі одружився вдруге. Вона була ровесницею Клода Ашиля, одружена з Сигізмундом бардаком, паризьким банкіром. "Мадам Бардак володіла звабливість, властивої деяким світським жінкам на початку століття", - писав про неї один з її друзів.

 Дебюссі займався композицією з її сином і незабаром вже акомпанував мадам Бардак, виконувала його романси. "Це томний екстаз" ... і одночасно це удар блискавки з усіма його наслідками. Незабаром у них народжується чарівна дівчинка Клод - Еммі.

 Гідним завершенням усього творчого шляху Дебюссі слід вважати два зошити його прелюдій для фортепіано. Тут як би сконцентрувалися найхарактерніші і типові сторони художнього світогляду, творчого методу і стилю композитора. Цикл завершив, по суті, розвиток цього жанру в західноєвропейській музиці, найбільш значними явищами якого були до цих пір прелюдії Баха і Шопена.

З 1915 року композитор важко хворів, що також відбилося на творчості. До останніх днів життя - він помер 26 березня 1918 року під час бомбардування Парижа німцями, - не дивлячись на важку хворобу, Дебюссі не припиняв своїх творчих пошуків.

2. Історія написання  фортепіанної п’єси «Місячне сяйво»

Всі , хто слухав фортепіанну п'єсу Дебюссі «Місячне сяйво» був зачарований нею. Клод Дебюссі взагалі любив світло сріблястої супутниці Землі. Йому краще складалося в місячні ночі. Може, тому що в юності місячної ночі він закохався у дочку російської мільйонерки і меценатки Надії Філаретівни фон Мекк - захоплену красуню Сонечку ?..

 Надія фон Мекк, уроджена Фролівська, була вдовою найбільшого промисловця Росії, будівельника залізниць. Після смерті чоловіка вона твердою рукою заправляла справами, вселяючи панічний жах у своїх численних службовців. Розумна була Надія Федорівна - мабуть, навіть занадто розумна для жінки! А ще мала славу великої дивачкою. По всій Європі тягала за собою величезний штат слуг. У будь-якому місті знімала цілком кращий готель, видворяючи інших постояльців. Чому? Та щоб переробити тимчасовий притулок на свій лад. Рівно через три години слуги розвішували по готелю незліченна кількість православних ікон, розставляли по кімнатах самовари і розкладали на столах купи трав, привезених з Росії. І неодмінно запрошували на кілька днів музикантів: Надія Федорівна більше всього на світі любила музику. В одному з міст Швейцарії таким запрошеним маестро і виявився талановитий студент консерваторії Клод Дебюссі ...

 Клод побачив свою нову господиню на терасі Гранд-готелю невеликого швейцарського містечка. Вона сиділа з книжкою в кріслі-качалці - сива, худорлява, владна. Біля ніг її сидів величезний чорний мастиф, а за спиною височів охоронець - дужий бородатий козак в червоній атласною сорочці. Мадам фон Мекк відірвалася від читання і вимовила на прекрасному французькому:

 - Скільки вам років?

 - Сімнадцять з половиною, - пробелькотів Клод.

 Надія Філаретівна фиркнула, але царственим жестом простягла руку:

 - Ідіть, пограйте!

 У кімнаті стояв рояль. Юнак відкрив блискучу кришку: тепер боятися нічого - він був під захистом музики. Через півгодини Клод піднявся. Російська пані все ще сиділа в кімнаті поруч.

 - Вам не сподобалося? - розгублено запитав він.

 - Я не можу дивитися на музиканта, коли він грає! - Відрізала Надія Філаретівна. - Це заважає мені насолоджуватися музикою.

 Клод згадав схвильовану розповідь свого професора Мармонтеля з Паризької консерваторії:

 « Мадам фон Мекк благодійниця російської музики. Вона протегує самому Чайковському. Пише дивовижні листи, посилає гроші - але навідріз відмовляється зустрітися з композитором. Дивно, вірно?

 Тепер-то Клод розумів - нічого дивного! Ця жінка тільки здається такої владної і неприступною, а насправді вона вкрай соромлива. І ще ... Клод підняв очі - вона некрасива, і чудово розуміє це ...

 У цей момент двері відчинилися. До кімнати увірвалося золотава хмара - юна дівчина в повітряному вбранні. Водоспад золотистих локонів, щоки палають рум'янцем, очі спалахують золотими сполохами.

 - Ви професор з Парижу? Ви станете вчити мене музиці? Клянуся, я буду старатися!

 Клод хотів сказати, що він не професор, що його не попереджали про учениці, але слова застрягли в горлі. Невже у цій суворій жінці може бути красуня дочка?! Для такої все що завгодно зробиш ... Мадам фон Мекк ласкаво посміхнулася:

 - Вчися, коли хочеш, Соня!

 Соня ... Непередбачуваний золотоволосий ангел ... То вона фанатично розучувала гами, то сердилася, відмовляючись сідати за рояль. Вона тягала Клода на прогулянки, тицяла в руки липкі цукерки, як-то заявила, що він схожий на її старшого брата Володимира.

 - Я стану кликати вас, як його, - Волічкою! - Захлинаючись, говорила вона. - Я упрошу маму виписати вас на наступний рік!

 Так і вийшло. Перед літніми канікулами в консерваторію прийшов лист секретаря мадам фон Мекк: месьє Дебюссі запрошувався в маєтку Брайлово на півдні Росії. Цього разу господиня зустріла Клода радо:

 - Мені не вистачало вашої гри.

 Соня перехопила Клода у темному закутку коридору:

 & ndash ; волічкою, світе мій, я так за тобою сумувала!

 Тепер кожен вечір вона потай водила Клода у ліс, на луки, до озера. Чарівний місячне світло освітлював дорогу. Золотоволоса Соня посміхалася як русалка:

 - Ти повинен навчити мене всьому французькому - мови і поцілункам! - І перша цілувала Клода.

 Літо пролетіло в мить. Але рік навчання знову змінився канікулами. І на третє літо Клод знову опинився в родині фон Мекк - тепер уже в Москві у 52-кімнатному особняку на Різдвяному бульварі.

 - О, волічкою! - В перший же вечір жарко зашепотіла подорослішала Со

  Я хочу зайнятися з тобою любов'ю!

 Клод сторопів. Треба терміново щось зробити! Адже він - не кам'яний, щоб відхилити таку пропозицію ... На ранок він оговтався просити руки Соні. Мадам фон Мекк вислухала його майже безпристрасно і прорекла:

 - Я дуже і дуже ціную вашу музику, мсьє. Однак крім музики я ціную і коней. Але це не означає, що я готова приєднатися з конюхом!

 У той же вечір двоє дужих козаків відвезли Клода на вокзал і стояли, похмуро дивлячись у вікно купе, поки поїзд не від'їхав.

 ... З тих пір пройшло багато років. У 1913 році Дебюссі отримав запрошення з Росії приїхати в якості диригента і виконавець своїх творів. Сергій Кусевицький, диригент, контрабасист і видавець, організував йому концерти в Москві та Петербурзі.

 Клод, давно вже одружений, все ж їхав зі стиснутим серцем. Перше, що він запитав на вокзалі в Москві:

 - Чи можу я знайти Соню фон Мекк?

 - Ви, мабуть, говорите про княгиню Софії Голіциної?

 Дебюссі зніяковів. Звичайно, як він не подумав, Сонечка, природно, теж вже давно заміжня ...

 Вона з'явилася в будинку Кусевицького через два дні. Клод дивився на високу жінку - і не впізнавав. Вона була яскраво і недбало одягнена, але все одно здавалася якоюсь вицвілою - особа у сіточці зморшок, волосся, що стали тьмяно-жовтими - немов життя випила з нього всі соки. І тільки очі залишилися колишні - із золотими сполохами. І голос залишився дівочим ...

 - Волічко, світе мій! - Задзюркотіла вона, немов вони розлучилися годину назад. - Я чула твої «Прелюдії». Особливо мені сподобалася «Дівчина з волоссям кольору льону».

 - Це про тебе! - Видихнув Клод.

 Соня зашарілася, як в юності, і прошепотіла:

 - Ти щасливий з дружиною?

 Клод нервово проковтнув - він не знав, що кажуть у таких випадках. І тоді Соня прошепотіла ще тихіше:

 - Щасливий ... А я ... два рази була заміжньою ... з маминого вибору. Ти ж пам'ятаєш, вона все вирішувала сама. І це всіх губило. Вона і себе погубила. Одного разу, ніхто не знає чому, порвала всі відносини з Чайковським, але ж вона любила його. Мама і пережила Петра Ілліча тільки на три місяці. Вона все робила безглуздо ...

 Клод стиснув Соніну  руку:

 - Приїжджай влітку в Париж. Тобі сподобається моя донька.

 - Краще ти з сім'єю приїжджай до нас! - Посміхнулася Соня. - Я буду щаслива. Приїдеш?

 Дебюссі зам'явся: на таку поїздку втрьох він навряд чи знайде грошей.

 Соня проникливо подивилася на колишнього коханого:

 - Композитори - не мільйонери ... - розуміюче протягнула вона. - Скажи свою адресу, і я телеграфую гроші в Париж.

 Клод зціпив зуби: приймати гроші від колишньої коханої?! На це він не піде ніколи!

 Але Соня вже зрозуміла свій промах:

 - Я не хотіла образити тебе, мій місячне світло! Знаєш, у дитинстві нянька навчила мене особливому місячним чаклунства. О, нічого страшного! Ти ж теж чаклуєш над своїми мелодіями ... Ти - повелитель місячного світла, у тебе вийде! Як народиться місяць і почне рости, вийди вночі на вулицю і захопи з собою срібні монети. Покажи їх місяцю і промов три рази: «Як місяцю рости, збільшуючись, так грош моїм рости, розростаючись!»

 Дебюссі зітхнув:

 - Я не зумію все це сказати по-російськи ...

 - А я для тебе змова переінакшити. Запам'ятай одне слово: «рости». Подивися на місяць і скажи: рости! Потім на свої монети і знову: рости! А потім потряси монетами три рази, щоб місяць почув. Тебе, милий, вона, звичайно, почує - і пошле багатство!

 Дебюссі, як в юності, погладив Соню по голівці:

 - Ти така ж фантазерка, Сонечка! Приходь завтра на мій концерт.

 Соня обіцяла - але ні на наступний вечір, ні після в залі так і не з'явилася.

 Зате концерти пройшли приголомшливо. Апофеозом з'явився прощальний вечір перед від'їздом до Петербурга - море ікри і річки шампанського. Сівши в поїзд, Дебюссі дивився на місяць, сумно дивиться у вікно вагона, і невідступно думав про Сонечку. Раптом подумав: «Місяць-то зростаючий! Може, якщо я Сонечкіні змова скажу - ми ще зустрінемося? »Як уві сні, вийняв з кишені срібну дрібниця і виголосив три рази:

 - Рости! Рости! Рости! - І три рази потряс монетами.

 На ранок Дебюссі приїхав до Петербурга і ахнув. Шанувальники чекали його вже на вокзалі. Додому, до Франції, Дебюссі повернувся з європейським визнанням.

 Але ось з княгинею Софією Голіциною, колишньою Сонечкою фон Мекк, так більше ніколи не побачився. Сказала вона йому місячну замову на багатство, а ось таємницю місячного любовного чаклунства не відкрила. Видно, сама не знала ...